Яша Лава

«Камінний хрест» - єдиний твір Стефаника, присвячений темі імміграції. У багатьох своїх новелах В. Стефаник використовує не вигадані, а реальні події. Новела Камінний хрест не є винятком. Земляк автора емігрував до Канади і поставив на своєму полі камінний хрест. В. Стефаник розуміє, що надії хліборобів марні, він знає, що їх чекає в далеких краях. Свою роботу він намагався розповісти людям, що передати людям – щастя іммігрантів. З іншого боку, він розумів подвійне становище цих бідолах, співчував їм і жалів їх. Уразливе до людського горя серце Стефаника пролило криваві сльози болю за хлібороба і вилило його гнів у новелі «Хрест з каменів».Після десяти років служби в армії Іван повернувся до рідного міста. Батьків він не знайшов – вони загинули, залишивши за собою дачу та пагорб, «найвищий і найгірший з усіх сільських районів». Дідук витратив на нього свою юнацьку силу, і він був покалічений, старий і господар. Небагатий, але має свій буханець. Тепер, на старості, Дідук добровільно покинув господарство. Сповнений жахливої туги, Дідук почувався, наче скеля, викинута на берег хвилями. І він здавався скам’янілим. Він був приголомшений перед ним і нікого не бачив.Причина цієї туги зрозуміла: це любов до батьківщини і вимушена розлука з нею. Селяни втішали його, але не змогли знищити страшну тугу. Дідук поставив хрест на спітнілому полі, щоб дожив, щоб сховатися. Йому стало легше лише тоді, коли люди обіцяли подбати про хрест. Найголовніше – це добра пам’ять людини, пам’ять людей про неї.Особливо сумний останній танець Дідука з жінкою. Не пам’ятаючи, що робив, Іван «помив старій шию і почав з нею танцювати... народ приголомшився...» То був танець сумний, болючий, страшний, наче востаннє. Доля життя Івана Дідука склалася трагічно. Усі його спроби змінити життя, покращити життя були марними. Ніби нічого й не було. Події відбуваються, але нічого не змінюється. Хіба що це збільшує потяг до Батьківщини. Спів Івана та Михайла-старших «як жовте осіннє листя вітру, що віє по замерзлій землі...» – підсилює тему народної драми, нереальних поривів, що марно втрачають силу молодості.Особливу тугу викликає останній танок Дідуха з жінкою. Не пам'ятаючи, що робить, Іван "ймив стару за шию і пустився з нею в танець... Люди задеревіли..." Це був танок горя, страждання, страшний танок, мов би останній. Життєва доля Івана Дідуха трагічна. Всі його зусилля змінити життя, поліпшити його закінчуються безрезультатно. Ніби нічого і не трапилось. Подія відбулась, але нічого й не змінилось. Хіба що збільшила тугу за рідним краєм. Спів Івана і старого Михайла, в якому слова були, "як жовте листя осіннє, що ним вітер гонить по замерлій землі...", — підсилює тему народної драми, нездійсненних поривів, марно втрачених сил молодості.Тема доходів та імміграції актуальна й сьогодні. У нас було непросто, але деякі вузькі люди намагалися зробити вигляд, що все добре. Наша земля – це Україна, і лише вставши ногами на рідну землю, можна набратися сил і стати справжньою дитиною своєї матері. Нам потрібно залишатися вдома і вирішувати наші проблеми тут, а не шукати примарного блаженства десь на вулиці. За всю історію свого існування Україна зазнала багатьох лих і постраждало багато людей. 1 Тепер нам, українцям, потрібно об’єднатися, як ніколи. Разом ми врятуємо нашу землю від загибелі. Тільки віра в те, що найкраща наполеглива праця може нам допомогти. Прямо про це В. Стефаник у творі «Камінний хрест» не говорить, але з підтексту видно, що від рідного коріння позбутися неможливо.

0
Комментарии
Читать все 0 комментариев
null